10 березня українці віддають шану головній пісні своєї країни – Державному Гімну України. Цьогоріч йому виповнюється 160 років від дня першого публічного виконання.
Гімн України – один із головних державних символів. Це більше, ніж просто пісня, це символ патріотизму і стійкості країни, який посідає особливе місце в серцях українців і відіграє важливу роль в нашій історії та культурі.
Слова, які сьогодні знають навіть найменші українці, написав 23-річний Павло Чубинський, український етнограф і поет. У 1862 році в Києві на студентській вечірці Павло почув пісню сербських студентів з Київського університету, в ній були слова: «Серце б'ється і кров тече за його свободу». Чубинському пісня настільки сподобалася, що буквально за пів години він написав свій текст – «Ще не вмерла Україна», який одразу ж заспівали на сербський мотив. Невдовзі пісня стала популярною серед прогресивних українців, але Павлу тоді слави не принесла – його заслали жити в Архангельську губернію.
У 1862-1863 роках композитор Михайло Вербицький поклав текст Чубинського на музику. Уперше цей твір прозвучав у польському Перемишлі на річниці пам'яті Шевченка – 10 березня 1865 року. Ця дата і стала Днем Державного Гімну України. Оригінальні зразки тексту та музики українського Гімну досі зберігаються в Науковій бібліотеці імені Василя Стефаника у Львові.
6 березня 2003 р. Законом України «Про Державний Гімн України» затверджено текст Державного Гімну України, в основу якого покладено пісню «Ще не вмерла Україна» на музику Михайла Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору Павла Чубинського. У 1-й статті Закону зазначено: «Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву П. Чубинського у такій редакції:
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду!
