Щороку 27 січня світ відзначає День пам’яті жертв Голокосту, пов’язаний із визволенням концтабору Аушвіц у 1945 році. Під час трагедії Україна зазнала величезних втрат - близько 1,5 мільйона євреїв були знищені на її території. Водночас українці проявляли масовий опір і рятували тисячі життів.
Голокост - не лише загальнолюдська трагедія, а й безпосередня частина історії України, адже єврейська спільнота століттями була невід’ємною складовою українського суспільства – сусідами, друзями, родинами. Масові вбивства й гетто існували всюди, де мешкали єврейські громади – від Маріуполя, Харкова й Одеси до Києва, Вінниці та сотень менших міст і селищ. Євреї жили практично по всій території України, тож майже кожна громада має власну трагічну сторінку Голокосту.
В Україні є місця масових убивств євреїв та інших жертв трагедії: у Бабиному Яру, за різними оцінками, під час нацистської окупації було вбито від 30 до 70 тисяч євреїв. Дробицький Яр поблизу Харкова, місце масових убивств у Кам’янці-Подільському, а також території біля Маріуполя. Зокрема, на околиці села Бердянське, у північно-західному передмісті міста, неподалік балки Таки Джоу, на Новому цвинтарі, відбулося масове вбивство євреїв, це місце відоме як меморіал «Менора».
Українці сьогодні вшановують пам’ять жертв Голокосту, який забрав мільйони життів. Ця пам’ять змушує бути трохи уважнішими одне до одного. Зупинятися перед тим, як сказати зайве. Думати про наслідки власних рішень.
Минуле вже не змінити. Але від нас залежить, якими ми будемо далі і чи зможемо зберегти людяність у складні часи.
